Зараз багато говориться про уряд-довіри чи то уряд-недовіри. Різні групи висловлюють свої критерії до люстрації (зазвичай розмиті і декларативні, а тому не придатні для реального застосування). Мені здається, що амбіції грають, мабуть, у всіх: партійців, громадських діячів, активістів і т.д.
Окрім цього мене ЗАВЖДИ дивувало одне – чому коли обговорюють питання призначення на якусь посаду в органах державного управління (чи то високого рівня, чи низького), НІХТО І НІКОЛИ не ставить питання про рівень заробітної плати на такій посаді. Те, що зазвичай є головним питанням для будь-якої людини перед новим працевлаштуванням (укладенням трудового договору) - перестає бути головним під час працевлаштування на державну службу. Вочевидь зрозуміло, що всі хто не запитують про розмір заробітної плати розраховують на «додаткові бонуси», що і закладає основи для корупції в майбутньому. Коли говорять про професіоналізм в уряді – то чи маєте ви уявлення як співвідносяться заробітна плата міністра, заступника міністра і т.д., з зарплатою керівника великого підприємства, його заступника? З мого особистого досвіду знаю, що на регіональному рівні відносно велика компанія не в стані залучити професійного та досвідченого керівника (за європейськими стандартами), якщо йому не запропонують оклад мінімально від 70 000,00 гривень/місяць. Ще раз наголошую, що це регіональний рівень. Про рівень оплати топ-менеджементу в хед-офісах Києва стверджувати не буду, оскільки не володію перевіреною інформацією, однак зрозуміло, що порядок значно більший. А тепер зверніть увагу, що заробітна плата Миколи Азарова на посаді прем’єр-міністра України становила трохи більше 30 000,00 грн. на місяць.
І тепер скажіть, будь-ласка, чи особа, яка володіє навиками достатніми для зайняття посади прем’єр-міністра України – укладе трудовий договір, який передбачатиме зарплату більш ніж вдвічі нижчу ніж зарплата доброго десятка знайомих мені найманих керівників підприємств відносно великого «калібру» (зосереджених на західній Україні). Чи такий підхід не гарантує корупцію. Особисто я відмовився б від працевлаштування в Києві в будь-якого роботодавця (без різниці державного чи приватного), якщо розмір заробітної плати становив би 30 000 гривень/місяць (беручи до уваги вартість «життя» в Києві). Відтак можна ствердити, що будь-яка особа, яка погоджується працювати за 30 000 гривень на місять відповідає одній з двох наступних характеристик: 1) або ця особа «непрофесійна» для вказаної вище посади і такі гроші (30 000 гривень/місяць) ніде і ніколи не заробляла, а тепер випав «великий шанс», при цьому ключовим терміном є «непрофесійна»; 2) або ця особа ВІДВЕРТО РОЗРАХОВУЄ НА ДОДАТКОВІ БОНУСИ, які надає посада. В такій ситуації гарантовано отримаємо новий корумпований в більшій або меншій мірі і склад уряду і склад інших державних структур.
Тепер кілька слів про критерії відбору чи то фільтрації претендентів на посади в держорганах. Все що «на ходу» придумують люди під час виступу на сцені – це рівень гасел. В свій час при підготовці проекту Цивільного кодексу України склад львівських науковців, я не про себе), ретельно аналізував біжуче цивільне законодавство світу і адаптовували найкращі положення до умов України (навіть китайці для своїх китайських автомобілів «здирають» схеми відомих виробників, а не вигадують інновації, бо для інновацій необхідний час, перевірка «в полях» і т.д.).
Тоді чому ж ніхто серйозно не перегляне приклади проведення люстрації в країнах, які зробили її, і успішно зробили (потуги ВО Свобода в розрахунок не беру з відомих для себе причин, а можливо відомих не лишень мені)
Відтак, в Польщі визначили категорії осіб та категорії посад, для зайняття яких необхідно попередньо пройти процедуру «моніторингу» люстраційним судом.
До категорій осіб, для прикладу, Польща відносла тих, які працювали-співпрацювали зі службою безпеки Польщі часів «Варшавського договору». Для нас, на мій погляд, цей критерій непридатний, оскільки в незалежній Україні вже встигла вирости нова «пост-совєтська» генерація. Можливо варто люстрації піддавати усіх осіб, які працювали будь-коли на державній службі на предмет їхнього майнового стану, моніторингу фінансового стилю життя (в тому числі родичів), а також тих чиї статки виходять за межі певного рівня доходу на рік (для прикладу 1 000 000 гривень), або тих які володіють майном, вартість якого перевищує певний поріг (для прикладу 10 000 000 грн). Критерії можуть бути розширені та уточнені.
До категорій посад, зайняття яких вимагало проходження процедури люстрації, в Польщі віднесли:
-Президента,
-Членів Парламенту,
-Послів,
-Усі посади, на які осіб призначає/обирає Президент чи то Парламент (сюди ввійшли члени уряду, воєводи – аналог наших голів ОДА і т.д.),
-Керівників структурних підрозділів центральних органів виконавчої влади,
-Суддів, прокурорів, адвокатів!!!,
-Ректорів ВУЗів!!!,
-Керівника державної служби нагород!!!,
-Керівників державних засобів масової інформації та керівників програм!!!!, що виготовлюються державними засобами масової інформації.
Приклад Польщі є лише одним з прикладів, який варто проаналізувати, адаптувати та застосувати.
Таким чином, замість голослівного декларування цінностей, треба не підвести людей, які дали шанс Україні на перетворення, через створення законних фінансових благ для державних службовців (що апріорі не спонукатиме їх до корупції), проведення люстрації за чіткими критеріями та встановлення відповідного контролю за їхнім фінансовим життям вже після призначення (щодо контролю – то дану функцію в наших реаліях гарно виконують журналісти, а тому за цей аспект я особливо не переживаю).
